Знам'янка в період Російської імперії
Через чотири роки після заснування Знам'янки, у серпні 1873 року, відкрито рух поїздів на новозбудованій дільниці Знам'янка — Миколаїв, а ще через три роки — до Фастова. Тож протягом семи років станція стала значним транспортним вузлом на перехресті залізничних колій Харків — Одеса та Київ —Миколаїв. Його розширення наступними роками зумовило швидке зростання населення пристанційних селищ.
Тривалий час Знам'янка була станцією третього класу, її депо спочатку налічувало 4 паровози. У грудні 1883 року тут закінчилося будівництво нового приміщення депо. Відтоді в ньому було 29 паровозів і працювало 92 особи.
У 90-х роках XIX століття вузол щороку відвантажував до портових міст та в північному напрямку близько 600 тисяч пудів хліба, а 1913 року — 5 млн пудів. Того ж 1913 року було одержано 2 млн пудів різних товарів.
Одночасно з розбудовою станції на землях, які в поміщиків Осипових орендували переселенці з сусідніх сіл та з інших повітів, постало невелике селище залізничників — Осипове (центр нинішньої Знам'янки). 1886 року тут було 24 приватні будинки, землянка, 6 торговельних закладів. На той час у селищі мешкало 143 особи. На межі XIX — ХХ століть на південь від станції (також на землях, взятих в оренду) виникає ще одне селище — Ліницьке (пізніше — Наталівка, Козьми). Розширення залізничного вузла наступними роками зумовило швидкий приріст населення пристанційних селищ. 1913 року в Осиповому і Ліницькому налічувалося близько 6 тисяч жителів.
Селище Осипове, що прилягало до вокзалу від проспекту до вулиці Радянської (колишньої поліцейської).
Селище Лінницьке від вулиці Вокзальної до вулиці Рози Люксембург (колишньої Наталіївської) і до вулиці Селянської. Всі вулиці селища Лінницького було названо іменами членів поміщиці:
- вулиці Леніна і Карла Маркса були названі Ганнівською (мати поміщиці),
- вулиці Селянської і Рози Люксембург — Наталіївською (сама поміщиця),
- Червона площа — Анатоліївською (чоловік поміщиці),
- вулиця 40 років Жовтня — Юрівською (син поміщиці).
Наприкінці позаминулого століття Знам'янка стала важливим торговельним осередком Півдня Росії, з чого мали значний прибуток місцеві поміщики, куркулі та купці. Водночас тут сформувався один із найбільших на Півдні Російської імперії ринків робочої сили.
У 10-х роках XX століття в Знам'янці відкриваються контори трьох акціонерних банків і Товариство взаємного кредиту, обіг якого за перший же рік діяльності становив 8 млн. карбованців. Значно розвинулися лісові промисли: деревообробний, меблевий, теслярний, і токарний.
30 квітня 1892 року у Знам'янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, здійснювали санітарний нагляд за ними, подавали амбулаторну допомогу хворим, давали дешеві обіди. Першим завідувачем Знам'янського лікувально-продовольчого пункту став лікар залізничної лікарні, брат видатного українського композитора Миколи Лисенка — Андрій Лисенко, досвідчений фахівець.
З історією Знам'янки кінця XIX — початку XX століття пов'язано життя і діяльність відомих діячів української культури. Улітку 1892 року тут перебували сім'ї композитора Миколи Лисенка та драматургаМихайла Старицького. В Орловій Балці Микола Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським — майбутнім видатним польським композитором, працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». Теплу згадку про Знам'янку й Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. Михайло Старицький написав тут драму з народного побуту «Без світу». За порадою і творчою допомогою Старицького Андрій Лисенко 1898 року зорганізував серед робітників станції і депо аматорський музично-драматичний гурток. Однією з перших гуртківці поставили п'єсу «Не судилось». Тут провів своє дитинство і артист Юрій Лисенко, який згодом працював у театрі разом з Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським та іншими видатними акторами.
Напередодні Першої світової війни завдяки загальному економічному пожвавленню в країні зросло значення Знам'янки як вузлової станції.
